Фраудаторні правочини – нове поняття в українському праві закріпилося не так давно. Перші справи в судовій практиці почали з’являтися в 2019 році та знаменували собою зміну існуючої практики. 

У 2020 році саме Верховним Судом було вперше окреслено сфери, для яких властивий ризик укладання фраудаторних правочинів. 

Зокрема, до таких сфер віднесено: 

• банкрутство;
• неплатоспроможність банків;
• виконавче провадження. 

Нині судова практика з питань, що стосуються недійсності договорів з огляду на їх заплановану “шкідливість” для кредитора, продовжує активно розвиватися. 

Сьогодні ми пропонуємо проаналізувати постанову Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року по справі № 904/624/19 та розібратися, що таке “фраудаторність”.

Відповідно до обставин справи підприємство уклало декілька договорів купівлі-продажу нерухомого майна. Через 2 роки щодо підприємства було розпочато ліквідаційну процедуру, в рамках якої ліквідатор ініціював питання визнання недійсними укладені договори через те, що вони були укладені при зловживанні боржником правом власності і правом заставодавця (іпотекодавця) на шкоду кредитору.

Суд, розглядаючи спір, дійшов до наступних висновків. 

Право має межі.

Здійснення особою будь-якого права має межі, які визначаються правом іншої особи. Добросовісність використання права та незловживання ним є тією межею, зокрема для права особи вільно укладати договори. 

А тому дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, такі як укладання цивільно-правових договорів для уникнення сплати боргу або невиконання судового рішення про стягнення коштів – є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю.

Такі правочини можуть визнаватися фраудаторним та як наслідок – підлягати визнанню недійсним.

Критерії фраудаторності. 

Суд зазначив, що критерії фраудаторності залежать від сфери здійснення  таких правочинів. Зокрема, для банкрутства важливим є: 

• момент вчинення правочину (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);
• контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);
• ціна договору (ринкова, неринкова ціна).

Крім того суд виділив об’єктивний і суб’єктивний критерій. Об’єктивний – вчинення правочину цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості. Суб`єктивний – це усвідомлення боржником боргу, економічна мета договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу.

Характерні риси фраудаторного правочину.

Мета такого правочину є прихованою на момент вчинення та може мати вияв активних дій чи бездіяльності боржника відносно власного боргу впродовж всього строку існування боргу.

Сам правочин може бути як оплатним, так і безоплатним договором, одностороннім, двостороннім чи багатостороннім правочином.

Презумпція фраудаторності.

Суд наголосив на презумпції фраудаторності правочину. У сфері підприємницької діяльності суд має встановити наявність правомірного інтересу боржника при укладенні правочину – до тих пір існує ризик фраудаторності.

Фраудаторні правочини, зокрема договори, хоч і неназвані, та існували раніше. Сьогодні ж закономірним є висновок про підвищення реальності шансів досягти кредитору бажаного повернення боргу.

При несплаті боргу боржником чи зловживань кредитором – ви завжди можете звернутися до DT Partners. Ми підбираємо найбільш релевантну стратегію вашого захисту!